ГЕОПОЭТИЧЕСКИЙ СЕРВЕР КРЫМСКОГО КЛУБА
ЕКАТЕРИНОСЛАВ - ДНЕПРОПЕТРОВСК - СИЧЕСЛАВ

СТЫХ 10, 2001.

СТЫХ №10

Первоначальное накопление капитала

Федор ДАЛЕЦКИЙ
ВИ НЕ РОЗУМІЄТЕ

Ви кажете - хохли, зрадники, відокремились від матушки-Россії
але ви не розумієте
Ви кажете - не існує такої нації, такої мови
але ви не розумієте
Ви кажете - Малоросія
але ви не розумієте
Не розумієте ні, не мови, - не розумієте
як зрадили на святі Залізняка - не розумієте
гаптували візирунок Петербургу козацькими кістками
вирізали Батурин з дітьми та жінками
не розумієте
і як мурав'овци вбивали кожного, хто говорив "по-хохлацки"
теж не розумієте
і як селюки їли кал замість хліба
ви не розумієте
і як вбита ціла генерація митців,
як застрелився Хвильовий -
цього ви теж не розумієте
і як мова перетворюється на мерзотний суржик...
але ви не розумієте, ви - Аксьонов, Лужков, Пелевін, Говорухін
Але й ви не розумієте - Драч, Корж, Плющ, Жулинській
як козаки нищили монастирі й села в Московщині
ви не розумієте
Що таке колодець з небіжчиками,
ви не розумієте
як спалахують хати з мешканцями, яки политі бензином
що це робили хлопці із СС Галичина
ви не розумієте
як видають жидів
як закопують живцем
як забивають лопатами
як швайкою б'ють в очі
І ви не розумієте гасло "москалі - геть!"
Я теж багато чого не розумію
Й головне - як нам ще вдається ходити
Та читати книжки?

ОКРЕМІ ВІРШИ

***

Чомусь то в серпні, де панує літо,
Духмяне листя, наче шкіра змія
Старого, вже летить собі к корінням
І за кроками хрипло шепотить,
Неначе скаржиться. На що? Невже ж на ватри,
Що незабаром димно запалають
Та відішлють програвши літо у вирій.
Серпневе літо - наче королева,
Як господиня Англії, яка
Панує, але не керує...

***

Чи приклад є в історії, коли
Перемогла в війні людина досконало,
Програвши кожну бійку?
Більш за цього - зараз
Вона продовжує завзято вигравати,
Уваги не звертає на логічність,
На наші докази, на наші перемоги!
Ось де суцільність! Ось де досконалість!
В чом справа? Мабуть, скажеш, Вовче.

***

Мені здається, що у світі взагалі
Перед людиною існують три питання:
Хто я такий?
Узявся звідки я?
Та що є смерть? (як я помру, навіщо?)
А вже відповідає кожен сам.
Ти кажеш, що таких і не побачиш,
Лише одне питання вирішає кожен -
Як гроші заробити, як дістатись
Розваг, машин, повій - пиху втішати
Як можна більше. Ось тобі світогляд.
Ось чолов'яга, ось людина!...Постривайте.
Людиною цю постать уявіть занадто складно...
Бігме, це бегемот...
Але людина?

***

Усі шляхи йдуть до міста,
але місто не переповнюється,
це безодня, в якій зникає час.

***

Іде по бруку сум
С дощем та ліхтарями.
Каштани в темряві,
Нестримана журба.
У серці міста осінь,
Вогники ген збоку.
У Золотих Ворот
Повільний грає джаз.

12 СТАТТЄЙ

Я українець тому що моя мова зіпсована і вбита
Я українець тому що мені не до вподоби "Русское радио"
Я українець тому що мене більш тягне до міста ніж до села
Я українець тому що мої слова дратують усіх, хто їх чує
Я українець тому що в чотирнадцять років захоплювався Достоєвським,
а в двадцять два мене від нього нудило
Я українець тому що при слові "жид" чомусь червонію
Я українець тому що не люблю сала
Я українець тому що не вірю попам і в Радянський Союз
Я українець тому що нема в світі місця краще ніж Володимирський Взвіз
Я українець тому що Стус уморив себе за колючим дротом
Я українець тому що мене нудить від суржика
Я українець тому що ненавиджу україно- і русофобів
І я не розумію, як люди могуть жити без мови, без батьківщини, без серця і без мозку.

Микола ПАВЛЕНКО

***

Не бажаю
нічного пробудження,
бо в очах вже відсутнє
пробачення,
і не хочу
далекого значення
ти відсутня
зневірою знуджений
не бажаю,
бо наше побачення
випадковість
нікому
не суджена.

Повноліття

Нічне літо
чисел літніх
перелітніх птахів
що не повертають
з вірою.

***

Згіркло у горлі
в очах
у полі
зрідка
горить
зірка
невидима
долі.

***

Зранку
підношу долоні
чистої роси
до вуст
спиваю
осінні тумани
в очах
запаморочених
образів
малюнками
цілуючого землю

листопаду
....до вуст
відношу
зронений
подих
і провалююсь
пратиші
тебе
в спалахах
зір
онімілої
вічності
холодного
мовчання
порожнього
неба
і самоти.

***

Відчути
маленьку
білу пляму
в руках
свого космосу
наповнюючому
чорні діри
незайманого
твого хочу.

***

Йду
безлюдним берегом
вдивляюся
в незнайому
далеч
увечері
повертаюся
і впізнаю
в твоєму
хочу себе.

***

Я море
в яке запливла
маленька
золота рибка
твого
хочу.

***

Відректися
можливості
полинути
полетіти
поїхати
залишитись
бути
у собі
над Дніпром
на березі
відлітають
птахи
гуси
і лебеді
я не можу
бо тут
моє
дерево.

***

Тебе
вигадувати
із себе
божевільного.

***

Розбери мене
на частинки
провулків
людей
площ
трамваїв
одиниць
і вулиць
видивляючих
колії
цього
ранку.

Сніг білий
як вперше
запросити
тебе
де нікого

ще не було
де навіть
чайки
розчиняються
у просторі
білим
і крейдяне
віддзеркалення
площ
ніхто
не проходив
ще не було.

***

В ілюзорному
блуканні
часу
мареня
опівнічних
світляків
снить
стежинами
на узбіччі
долі.

Стас КУЗЬМИН

Горячо любимой...
Извини за то, что не твой
Из другого вылеплен теста
Ты давно ведь ищешь покой
Я же - не нашел "свое место"
Да и не старался искать
Не хочу быть взнуздан и ... скормлен
Не хочу себя привязать к месту бойни,
Чей смысл мне скорбен
Пусть и в нищете, но не жлоб,
Дом мой - конура, но без цепи
Да, я - бесшабашен,
Мой гроб откровенней святости церкви

Балконный диалог

Нет, Mademoiselle, мне совсем не скучно...
Что вы, не волнуйтесь, абсолютно холост
Просто это осень....Разбудила чувства...
А в душе уже не боль. Так тоска....И холод.
Отчего же грустный?.. Нет, Вам показалось...
...Нет, не пою дискантом (успел колени сдвинуть)
А пока пишу стихи.... Все, что мне осталось,
И, наверно, до аврала.... Поскорей бы сгинуть...
Что? Ах, вечеринка.... Нет, вполне прилично:
Это ничего, что под столами трупы,
Это даже, так сказать, чем-то симпатично
Не всегда послушаешь изысканную тупость...
Нет.... Совсем не пьян я - головокруженье...
Да. Я улыбаюсь. Что ж еще осталось?
Это.... Как бы объяснить... Слога притяженье:
Так, осколок чистоты... Ностальгии малость...

***

Доброе утро, любимый мой призрак -
Призрак моих наипрекраснейших снов...
Эхо безумия данных записок
Мы (всем назло) называем "любовь"...
Доброе утро.... Пусть день настающий
Будет удачен... и ласков... и мил...
Пусть он: манящий, летящий, зовущий...
Даст ощущенье космических сил...
И не сердись, что храплю я некстати...
Что - то ворчу в полудреме, в бреду...
Я не со зла - я пришпилен к кровати -
Ибо твой лик в сладком сне обрету...

ДРУЗЬЯМ.., " УЧИТЕЛЯМ".., И "НЕДРУГАМ"...
Л.Т.

Целую "Богу равную" за слог,
Что душу успокоил и утешил...
Усилия - не тщетны, а итог...
(Я даже с непривычки чуть опешил)
Конфликт исчерпан - и уже не паж
(кудрявый, вольный странник - одиночка)
Опять смеется и "впадает в раж",
И шутит... (в каждой точке - многоточье...)
Скажи, мудрец - целитель глупых душ,
Как скоро посетишь наш край лучистый?..
Как скоро твой фрегат, не знавший стуж,
Обрадует собой и нашу пристань?..

***

Уходя - не забудь улыбнуться,
Ведь ты снова уходишь надолго
Для того, чтоб когда-то вернуться
С чувством честно свершенного долга
Уходя - не забудь попрощаться,
Напоследок скажи "до свиданья"
Мы умеем с тобой расставаться,
Проклиная проблем расстоянье
Уходя - не забудь обнадежить,
Мол: "Я скоро вернусь, можешь верить"
Ты меня бы могла уничтожить
По-предательски хлопнувши дверью...

Д. Галбаю

Разговор о былом за накрытым столом
И гитара в руках твоих плачет
Мысли вяжем узлом, и глядим напролом
Мы зачем с тобой спорим? А? Мальчик?
Мы похожи с тобой, наша сущность - изгой
Нам, не знать ли родимых болячек?..
Как из дыр пустоты, мы выносим мечты
Мы с тобой - пионеры удачи...
Так что, брат - наливай, да гляди - не зевай...
Кто проверит, что в душах мы прячем
Наша жизнь - шорох струн
Я - "устал", а ты - юн
Нам, зачем с тобой спорить? А? Мальчик?..

***

Когда мой "шариковый друг" спешит к моей руке
И Муза тянет сделать крюк чернилом на листке
Я зажигаю столб свечи и, исторгая дым,
Я сигарету подношу к своим глазам... седым

Тогда мой цензор закричит: " Глаза седы... Ты что?!
Такое люди не поймут... Исправь бегом, а то..."
Вот тут я упираюсь лбом и, споря до утра,
Мы коротаем с ним вдвоем зимою вечера...

Максим КРАВЕЦ

СПРОБА АВТОМАТИЧНОГО ПИСЬМА

Уявити собі неможливо, що десь тиждень тому відчиняли вікна нарозхрист і вони цілодобово упускали в кімнати тремтяче від спеки сонячне повітря, запах шашликів по шинках та дикунські концерти коників на апельсиновому кордоні вечора з темрявою. Зараз навколо осінь, і як це не банально, дощ, і - ще банальніше - мряка павутинкою. А у кав'ярні цей хмурної доби так затишно, що навіть жах. Бо це ж добра кав'ярня у старому місті, де по вулицях брук і каштани як секвої. Через них по бруку довічні тіні та довічний сум. А втім, мабуть, сум не через каштани, а через те, що він надто багато за свій час бачив. Так чи не так, але брук не відповідає, тому що він кам'яний. Зате по ньому зараз дуже романтично шемрить дрібний дощик і одностайно чухається мокрим хутром по віконцях кав'ярні, наче нахабний волоцюжний мокрий кіт, хоча мокрих котів і не буває. Ці віконця до речі виходять саме на тротуар, тому що кав'ярня це є суто льох в старому важкому сірому будинку, який теж багато чого бачив і теж мовчить. Напевно, мавпує брука, чи мабуть з переляку, чи так - на всяк випадок.
Усередині дуже вогко: від хмурної днинці, дощу та льоху тут постійні сутінки. Але мені байдуже. Я люблю присмерки, старе місто, персики, а влітку з ранку навіть - не повірите - новітні квартали, особливо, якщо є гроші на пиво. Проте я не неврастенік, не меланхолік і навіть не письменник. Це візьміть до уваги, панове псіхоаналітики та інши фрейдисти. Мені приємно вважати себе філософом, але який я насправді філософ, коли пишу про осінній брук та апельсиновий кордон? Адже пишу, точніше, намагаюсь писати в вологих сутінках кав'ярні, поготів в мене зараз є пляшечка коньяку і так званий гарячий бутерброд. Ще поруч сидить Леся і щось питає (вона завжди щось питає) й тому я тільки намагаюсь писати, але ж ніяк не пишу насправді.
Вона, наприклад, питає:
- Максе, а яке-таке головне питання філософії?
Чи
- Максе, а чому ти не даєш мені подивитися твоїх малюнків?
Чи
- Максе, а яке протизачаткове найкраще?
Чи
- Максе, а чому ти слухаєш Чічеріну, а усім іншим ії несила й чути?
Чи
- Максе, а хто та дивацька горбата лярва, що я бачила вас удвох на зупинці "Тупик Радісний" у першої ночі, коли каталась на роликах біля дискотеки "Аустерліц"?
...й відкушує величезний шматок мого і без того хирного гарячого бутерброду. Доводиться вигадати ручку і - з досадою -
- Уявить собі: Париж, Клозері де Ліла, Менільмонтан, Латинський квартал, п'яний Хемінгвей, п'яний Рембо, геніальні злодії типа Війона, дух творчості, богема. Не уявляєш? Ну, придивися на мене: я в кав'ярні, у мене аркуш паперу, ручка (як в Гертруди Стайн), борода і светр (як в Хемінгвея), я п'яний (як Рембо), я геніальний (як Верлен) і crazy як граф Лотреамон. Ну, в'їхала?
Леся повільно дожовує мій бутерброд. Я хочу повернутись до паперу, але світло раптово
зникає. Ой (...) Кляті пробки.
З-за стійки ввічлива лайка. За що люблю це місто - тут навіть лаються чемно. Я кажу:
- Ти, звичайно, знаєш, що взагалі неввічливо їсти чужі бутерброди. Пам'ятаєш, була така відома тусовка, "Єреван". Коли вона була, ії терміново намагалися заборонити, але марно, кляті неформали все одне збиралися та робили всілякий непотріб, навіть (о жах!) сиділи на асфальті, а дехто ажень лежав. І ось який-то керівник, з колишніх комсомольців звичайно, домислився відкрити там безалкогольне кафе. Тобто природно - йдеш, скажемо, у п'ятницю по місту - всі генделі зайняти, а тут тобі "Єреван", пустий-пустий, аж моторошно. І ми з Юрком радіємо, як два дурня з гори котяться, й кажемо: горілки швидче, горілки! А нам "молоді люди - це вам не кабак, мусите поводитись тихіше бо тут вже з тиждень як безалкогольне кафе". Юрко, бідолашний, раптом на місці так і блюванув.
Вмикається світло. Леся вже доїла мій бутерброд і сидить, розмазує пальцем коньяк по столу. Вона схожа на рудий дряпак, маленька, худенька, з величезними очима. У неї на стегні кельтське татування, але цього, певна річ, не видно. Взагалі вона як звірок, наче ласиця.
- Мораль зрозуміла, - роблю я підсумок. - In vino veritas.
- А я, - відгукується Леся, - йшла колись по площі Леніна та щось втомилась, думаю, чого міркувати? Зняла рюкзак та й лягла просто на майдані. І відразу ж - мент! Руки, каже, вгору, ноги на ширині пліч! (Лесін жарт.) Каже: "Дєвушка, здесь нєльзя лєжать, нємєдлєнно встаньтє". Чому це, питаю, я повинна вставати - чи в нас не свобода руху? "Свобода, - говорить, - вона руху, а не свобода лежати. Тут нєльзя, тут заборонено прокуратурой. Нємєдлєнно встаньтє!". Ще чого! Ось коли я була у Кельні...
(Подорож Лесі в Кельн звісна усім, тому що байкер Сем розповів ії по всьому місту. Повторювати ії я, звісно, не буду, помічу лише, що Лесі вельми сподобалась кельнська в'язниця для нелегальних турків та хохлів.)
- Де людина хоче лежати, там вона й мусить лежати - авторитетно продовжує Леся. - У Кельні усі так роблять, особливо по газонах. Лежать покотом дурні німці, я навіть бачила як одна пара там трахалась.
- Не зручно, - кажу я. - Навколо людей занадто.
- Зате несподівано. І потім вони це робили ледь-ледь, майже зовсім непомітно.
- Тобі примарилось.
- Присягаюсь!
- Христос заборонив присягатися, це тупість.
- Сам ти тупий.
Леся робить вид, що образилась. Ага, майнує в голові, нарешті я почну писати. Я намагаюсь узяти аркуш, але раптом брякаю:
- Лесю, виходь за мене замуж.
- А якщо вона погодиться? - кричить хтось нечутний.
- Ні, - дійсно щиро відповідає вона. - Ти для мене надто розумний, мені іноді тебе й розуміти важко. І потім - як же Сем?
- Тебе молити, небо, я втомився.
Якщо твій рух на мент хочь забарився!
Ти тільки дурнів милуєш, то бач же -
Не дуже вумним я, небога, народився.
- Це твої вірши, - поважливо говорить Леся.
Зненацька знов гасне світло.
Проводка тут дійсно кепська.
Десь грає музика - то старий бомж ушкварив на акордеоні "На сопках Манчжурії"
Коли хтось пробурмотів під ніс чергову лайку та змінив пробку, Лесі поруч вже немає: мені здається, що я чую рокіт мотоцикла - це точно нахаба Сем. Замість Лесі я бачу Макса Бородіна, те, що він мій тезко, не літературний прийом, а життєвий факт. Ні, панове фрейдисти, це не штучно введена постать-заміщення мого "я". Це Макс, він в окулярах, я теж. Але (повторююсь) це не мій двійник.
- Алкоголік! - каже він. - Паяц! Несамовитий клоун! Ти чим займаєшься? Тебе шукає
...я лякаюсь
та ні, не кредитор - тебе шукає Мухарєв. Він надрукував наступного "Вільного листа". Я планую нового "Стыха". Свободін налагоджує літературний процес у Миколаїві. А ти... подивись на себе: що це за борода, що за окуляри, чому, блін, у кав'ярні? Хемінгвеївщина якась.
Я пригощаю його коньяком, і він лагідніє.
- Максе, - до речі, ти не чув мотоцикла? Ні? Тоді треба щось діяти. Так, збройне повстання. Так, терористичні заходи. Завтра, вночі, біля облради...
Тепер вже час лякатись Максові.
Він людина мирна і романтики революції аж ніяк не розуміє. Мені перед ним дуже соромно, тому що я обіцяв рецензію на його вірші, але загубив і вірші, і саме думки про вірші. Погано, але така вдача - що зробиш.
Користуючись нагодою, прошу пробачення - зауважить, в письмовій формі. Власне для цього я певне й написав це маленьке оповідання.

Артем КРИВОХАТ

Вольные упражнения со смыслом
(цикл стихов)

1. Новый Год

Дешевые вина тем и понятны нам,
что могут быть отпущены на свободу
в течение одного дня,
прошедшего со времени ввода
в действие закона о перемещенных лицах,
связанных обязательством явиться
к месту встречи Нового Года
во время глубокого сна.

2. История одного страха

3. Счастье на сомнительном фоне

4. Снег до вечера

5. Мой друг и еще
М.К.

6. В память о молчании

7. Полный мир

8. Дешевая война

9. Комнатный человек

10. Последнее стихотворение о Кавказе

Игнатий ПРОКОПОВИЧ
Последняя элегия Джону Донну

Джон Донн уснул, уснуло все вокруг.
И. Бродский

1. Стол
2. Стулья.
3. Окно.
4. Компьютер "PENTIUM - II".
5. Принтер EPSON 1050.
6. Книга "Бухгалтерский учет".
7. Шкаф 2-х створчатый книжный.
8. Альманах "ВАВИЛОН" №8.
9. Радиомагнитола "SONY".
10. Газета "Телеграф"
11. Телевизор "КВАРЦ 306 -1".
12. Автомат АК-47.
13. Ручной гранатомет РПГ.
14. Автомобиль ВАЗ-21099.
15. Танк "ЛЕОПАРД".
16. Самолет "БОИНГ-747"
17. Мобильный телефон "SUMSUNG SGH-300"
18. Автомобиль "МЕРСЕДЕС - 600".
19. Домашний кинотеатр "TOSHIBA".
20. Авианосец "Франклин Теодор Рузвельт".
21. Интернет.

ФЕДОР ДУЕВ

из цикла
"Первоначальное накопление капитала"

***

Язык прокладывает путь
туда, где маленькая грудь

сбегает к животу и ниже
туда, где холмик светло-рыжий

а дальше... дальше... Вот, проказник,
становится язык развязней

и завершает путь свой ... Ах,
в горячих половых губах.

***

Я брал ее на прайс-листах
в отделе сбыта и рекламы.
Она мне выдохнула "Ах".
в согласованье с бизнес-планом.

***

Она фотомодель в Париже,
но мне важнее то, что ниже.

***

Иметь владелицу бутика
в бутике кажется мне диким.
Уж лучше в ванне или спальне
спокойно брать в проход анальный.

***

Предпочитаю белому "Нисану"
развратную прелестницу Оксану.
Она, в отличие от сей машины,
доступна всем без исключения мужчинам.

***

Как сладко с дочки олигарха
срывать последнюю рубаху
и брать, раздвинув ее ноги,
по максимуму все налоги.

***

Мне нравится богатая развратница.
Она, приподнимая мило задницу,
меня пускает в ограниченный свой круг,
где все ее, как захотят, берут.

***

Я справил малую нужду
на "шестисотую" мечту.

***

И сяду я в "Опель",
и, хлопнув по попе
девочку Олю,
поеду по полю.

***

Я сяду в черный "Мерседес"
и будет всем врагам пиздес.

***

"Я клал на счет в швейцарский банк
с пробором" Подпись: Вася Панк.

© "СТЫХ", тексты, 2001

Возврат

Днепр

Наши П и П

Что-то вроде литпроцесса

Днепрогеопоэтика

Литмузей

Театр КВН